Своїм самовідданим служінням старець Авакум навіки увійшов в історію Пантелеймонового монастиря на Афоні

Закарпатський край дав Церкві Христовій багатьох видатних подвижників і сповідників Православ’я, одним з яких був закарпатський і афонський старець Авакум Вакаров, виходець зі старовинного закарпатського роду Вакарових, представники якого стояли біля витоків відродження святого Православ’я на Закарпатті в ХХ столітті.

Далекі родичі о. Авакума, Іван та Іоаким Вакарови, були співзасновниками першої таємної православної громади в селі Іза та одними з перших її парафіян. У 1902 р. Іоаким Вакаров на чолі делегації їздив до Будапешта до сербського православного єпископа Лукіана Богдановича з проханням про прийняття їх села з унії в лоно Православної Церкви. А вже за рік з таким же проханням – до Сербського Патріарха Георгія Бранковича. Намагаючись перешкодити цьому починанню, в 1904 р. австро-угорська поліція заарештувала Іоакима Вакарова та декількох його односельців … Цими подіями почався сумнозвісний т. зв. «Перший Мармарош-Сиготський процес» проти православних Закарпаття.

Іоаким Вакаров за відмову повернутися в унію був засуджений до 14 місяців в’язниці, а після відбуття тюремного терміну загинув смертю мученика від рук угорських жандармів. Під час т. зв. «Другого Мараморош-Сиготського процесу» в 1913-1914 рр. в селі Іза разом із прп. Алексієм Кабалюком були заарештовані його найближчі сподвижники Василь і Степан Вакарови.

Син Степана Вакарова, Василь Степанович Вакаров, в 1912 р. прийняв чернечий постриг з ім’ям Матфей і став ієромонахом, а потім найближчим сподвижником прп. Алексія Кабалюка. У 1919 р. ієромонах Матфей разом із прп. Алексієм Кабалюком заснував в с. Іза перший православний монастир на Закарпатті, а пізніше, з благословення прп. Алексія, був обраний настоятелем цієї обителі. У цей період за вірність Православ’ю постраждали і багато інших представників роду Вакарова з сіл Іза, Горінчово і Лучки.

Під впливом сповідницького подвигу своїх родичів в Православ’я перейшов з унії й Андрій Вакаров – майбутній афонський старець Авакум. Спочатку він стає послушником і учнем прп. Алексія Кабалюка в заснованому ним і о. Матфеєм Вакаровим першому православному монастирі на Закарпатті, розташованому в с. Іза, а звідти з благословення прп. Алексія в 1926 р. відправляється в «школу духовну» на Святу Гору Афон, в руський Свято-Пантелеймонів монастир, де до цього прийняв православ’я і сам прп. Алексій Карпатський.

Стародавній монастир св. вмч. Пантелеймона зіграв дуже важливу роль у відродженні православ’я на Закарпатті, а його допомогу наверненим православним закарпатцям неможливо переоцінити. Досить згадати, що і сам прп. Алексій Кабалюк значився насельником цієї афонської обителі та з благословення святогорських старців займався активною місіонерсько-просвітницькою діяльністю в Закарпатському краї.

Плоди цього афонського благословення проросли на благодатному ґрунті рясними сходами. І якщо за часів Австро-Угорської імперії на Закарпатті не існувало жодної православної парафії, то вже до 1939 року, буквально за якихось 15 років, тут було побудовано 127 нових православних храмів і налічувалося близько 150 тисяч православних вірян.

Багато жителів Закарпаття відгукнулися на заклики насельників Афонського Свято-Пантелеймонівського монастиря, і до середини 1920-х рр. серед його братії на Афоні налічувалося вже понад 30 вихідців із Закарпаття, чиїми стараннями в післявоєнні роки обитель була збережена від цілковитої руйнації.

Старець Авакум Вакаров трудився на Афоні 46 років, з 1926 по 1972 рік. Тут він стає учнем і послідовником прп. Силуана Афонського, під керівництвом якого несе різні важкі монастирські послухи. Але, головне, вчиться у наставника внутрішньої споглядальної Ісусової молитви, яка відкрила перед подвижником багато духовних дарів.

У повоєнний час, коли древній Пантелеймонів монастир переживав найскладніший період своєї історії, старцю Авакуму Промислом Божим судилося взяти на себе послух члена Собору старців обителі, економа та антипросопа (представника) при Священному Кіноті Афона.

Разом з іншими закарпатцями о. Авакум домагається не тільки збереження обителі як слов’янського монастиря, але і відновлює втрачені зв’язки з Руською Православною Церквою.

Своїм подвижницьким життям і самовідданим служінням старець Авакум навіки увійшов в історію Пантелеймонового монастиря і слов’янського чернецтва на Афоні та навіки закарбував внесок закарпатських подвижників в духовну скарбницю Святої Гори.

Вступне слово керуючого справами Української Православної Церкви, митрополита Бориспільського і Броварського Антонія