Отець Авакум залишив по собі пам’ять як істинний молитовник і аскет, який відрізнявся глибоким смиренням, скромністю, чуйністю, незлобивістю і любов’ю до братії та ближніх

Старець Авакум Вакаров ніс подвижницьке служіння в Руському на Афоні Свято-Пантелеймонівському монастирі понад 45 років. Прийшовши в обитель із Закарпаття ще в молодому віці в 1926 р. з благословення прп. Алексія Кабалюка, він все своє подальше життя присвятив Пантелеймонівському монастирю, який став для нього рідним домом.

Як вихованець і послідовник таких видатних старців Пантелеймонового монастиря, як прп. Силуан Афонський, схиархім. Мисаїл Сапегін, о. Кирик Максимов та інших подвижників, о. Авакум перейняв від них багатий досвід внутрішньої молитви серця, смирення і послуху.

Почавши чернечий подвиг в обителі з рядового трудника, він під досвідченим духовним керівництвом економа монастиря прп. Силуана Афонського та ігумена Мисаїла Сапегіна поступово досконало опанував основи чернечого житія і згодом став наступником прп. Силуана на послусі економа обителі.

У важкий період історії Руського на Афоні Пантелеймонового монастиря, коли саме його подальше існування опинилося під загрозою, о. Авакум зіграв важливу роль в його долі, присвятивши всього себе збереженню обителі. Як член Собору Старців монастиря, він 13 років (з 1959 по 1972 р.) ніс непростий і відповідальний послух антипросопа обителі при Священному Кіноті Афона. Тут йому довелося докласти неймовірних зусиль у справі відстоювання інтересів братства Пантелеймонового монастиря, який опинився в цей час на межі ліквідації.

Зусиллями о. Авакума і його сподвижників в 1960-і – 1970-і рр. вдалося зберегти Руський Пантелеймонів монастир на Афоні. Їх же стараннями в цей період обитель відновила тісні зв’язки з Руською Православною Церквою, а монастирське братство, що вимирало, вперше за багато десятиліть стало поповнюватися новими молодими насельниками з Росії та України. У всьому цьому велика заслуга о. Авакума.

Двічі братія висувала о. Авакума кандидатом в ігумени монастиря, але на своє глибоке смирення він утримувався і завжди поступався іншим співбратам.

Отець Авакум за роки подвижницького служіння в Пантелеймонівському монастирі залишив по собі пам’ять як істинний молитовник і аскет, який відрізнявся глибоким смиренням, скромністю, чуйністю, незлобивістю і любов’ю до братії та ближніх.

Його приклад став найкращим повчанням для наступних поколінь православних ченців. Благословляючи видання книги про старця Авакума Вакарова, сподіваюся, що вона допоможе глибше зрозуміти сенс і значення чернечого подвигу і більше дізнатися про маловідомий і непростий період історії Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Вступне слово ігумена Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря архімандрита Євлогія Іванова