Найціннішим даром, який о. Авакум успадкував від прп. Силуана … був дар сердечної безперервної молитви

Дорогі у Господі читачі!

У Ваших руках книга про Афонського старця Авакума Вакарова і про непросту долю Руського на Афоні Свято- Пантелеймонового монастиря в 1920-і – 1970-і роки. Уродженець Закарпаття, старець Авакум залишив незгладимий слід в історії як руської святогірської обителі, так і всього Афона.

Дивним чином Промисел Божий в горах Закарпаття підготував для Святої Гори тих, кому належало в другій половині ХХ століття зберегти життя руського Пантелеймонового монастиря на Афоні, який опинився тоді на межі вимирання. Життя старця Авакума та інших ченців-закарпатців, які трудилися з ним, дивним чином зв’язало декілька епох і долі величезного числа людей. Отець Авакум був не тільки свідком, а й носієм того афонського подвижницького духу, який добре знайомий багатьом поколінням православних паломників, що побували на Святій Горі. Прибувши на Афон в 1920-і роки, коли численна руська святогірська спільнота зіткнулася з першими серйозними проблемами, о. Авакум встиг долучитися до слави древнього Русика, який являв собою образ дореволюційної Святої Русі, що минала. Тут він застав живі приклади подвижницького життя своїх попередників.

Життєвий шлях старця Авакума на Афоні в чомусь був дуже схожим на шлях його духовного вчителя і наставника, прп. Силуана Афонського. Подібно до нього, о. Авакум залишався непомітним і водночасно незамінним, несучи найважчі послухи нарівні з усіма і в молодості, і в більш пізні роки, попри свій статус соборного старця, економа та антипросопа при Священному Кіноті, не кажучи вже про поважний вік. Ставши не тільки свідком, а й дієвим учасником багатьох історичних подій, пов’язаних з життям Афона та Східного Православ’я, о. Авакум завжди поводився дуже скромно та одночасно з гідністю, яку можна побачити тільки в розміреному і разом з тим тяжкому житті насельників Святої Гори.

Примітно, що маючи високі патріарші й королівські нагороди, о. Авакум ніколи не водружав їх на себе, не любив він і фотографуватися, але подібно щирій дитині радів нехитрим частуванням келліотів в дні церковних свят. Настільки ж врівноважений і добрий він був і в стосунках з іншими, попри те, що серед його друзів, адресатів і співрозмовників значилися вищі церковні ієрархи, видатні вчені, представники державної влади, впливові благодійники.

Від прп. Силуана Афонського о. Авакум сприйняв дари смиренного послуху, любові до ближніх, небагатослівності та безмірної працьовитості, які виявляв навіть під час тривалої хвороби, що підточувала його останні фізичні сили й приносила багато скорботи та страждання.

Але найціннішим даром, який о. Авакум успадкував від прп. Силуана та багатьох інших подвижників і старців, був дар сердечної безперервної молитви. Півстоліття він трудився на Афоні, і все його подвижницьке життя тут було зосереджене на набутті мирного духу і молитовної самозаглибленості.

Сподіваюся, що книга про старця Аввакума послужить повчальним прикладом для сучасних ченців і мирян. А пам’ять про цього дивовижного подвижника надихне нас, немічних і слабких, до посильного подвигу надбання розумно-сердечної молитви, яка є диханням для душі, і для смиренного і терплячого несення свого життєвого хреста хвороб і скорбот, яке робить нас улюбленими чадами нашого Бога і Творця.

Вступне слово Предстоятеля Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Онуфрія